Корисне для батьків

Співпраця вчителя та батьків – залог успішного навчання та виховання дітей

      “Ми дуже помиляємося, коли думаємо, що життя дитини в шкільному віці все належить школі; ні, школа має тільки дуже невелику частку в тому природному розвитку дитини, на яке набагато більше впливає час, природа і сімейне життя»  

Ушинський К.Д.

    Шановні батьки, давайте виховувати дітей разом! Тільки наша спільна праця зможе дати нам хороші плоди!

   Неможливо плеснути в долоні однією рукою. Учитель – це тільки одна «долонька». І якою б сильною, творчою і мудрою вона не була, без вас, дорогі батьки, без вашої другої «долоньки», вчитель безсилий.

   Школа не завжди може задовольнити всі запити батьків. І все ж… Якщо подивитися на ситуацію з іншого боку. Що залежить від батьків? Як вони будують свої стосунки з освітньою установою, в якій навчається їхня дитина? Що дорослі можуть зробити для того, щоб школа не стала «полігоном» для конфліктів, а була другим домом для їх дітей? Виявляється, для цього треба зовсім небагато: треба тільки навчитися вибудовувати взаємини один з одним.

      Ось деякі рекомендації батькам, як будувати відносини з вчителями вашої дитини

     Постарайтеся побачити в учителі свого союзника, зрозуміти його заклопотаність справами вашої дитини, розділяйте високу відповідальність, яку він несе на собі.

     Цінуйте бажання педагога повідомити щось нове і важливе про вашу дитину.

     Завжди ставтеся до вчителя шанобливо, особливо виявляйте це в присутності дітей, не говоріть різко про помилки ваших педагогів, хоча і їм, як і всім людям властиво помилятися.

     Терпляче вислуховуйте педагога, не соромтеся і не бійтеся задавати питання, щоб виключити недомовки і неясності. Чим більше ви будете знати, тим легше буде спілкуватися.

     Не давайте волі емоціям: коли відчуваєте, що їх важко контролювати, уявіть себе на місці вчителя.

     Відвідуйте батьківські збори, проявляйте на них активність, надайте посильну допомогу вчителям. Це підвищить ваш авторитет не тільки в школі, але і в очах власної дитини.

     Якщо ви вважаєте, що педагог вас не розуміє, задумайтеся, чому це відбувається, і як ви можете змінити ситуацію.

     Якщо у вас виникають труднощі у вихованні дитини, відверто скажіть про це педагогу: разом буде легше їх подолати.

     Пам’ятайте, що виховання не може бути успішним, якщо між вчителями і батьками погані стосунки. Для того, щоб навчити дитину необхідним соціальним навичкам, батьки повинні не тільки розповісти про них підростаючій людині, але і демонструвати їх на практиці. Подумайте, будь ласка, якими бачаться дитині ваші ділові та особисті стосунки з учителями? Погодилися б ви, щоб він будував взаємодію з іншими людьми, скориставшись саме вашою моделлю? Якщо так, то вас можна тільки привітати. Якщо ні – у вас ще є час, щоб щось змінити.

     Тільки  разом ми подолаємо всі труднощі!

    Тому будь-яка ваша допомога – це добрий знак того, що все у нас вийде, дорогі батьки. Давайте виховувати наших дітей разом!!!

(за матеріалами http://westudymath.com/?p=1039)

Як стати кращим другом своїй дитині 

Притча «Дети – отражение наших поступков»

Давно это было, наверное, лет сто, может, и даже двести назад. На краю деревни в небольшом домике жила семья – муж с женой, и сынишка лет восьми, да старый дед.

Жили они бедно, на хлеб едва хватало, хоть и работали много. Да еще дряхлый старик вечно под ногами путался. Толку от него было мало, больше убытков – то плошку разобьет, то крынку с молоком прольет. А то полез с ухватом в печь, подцепил чугунок да и уронил – вся картошка по полу раскатилась. Кинулся дед собирать, только половину перемял и растоптал.

Уж как его тогда жена ругала и срамила! Да и что с такого непутевого взять? Старый совсем, глухой, слепой и руки трясутся.

Вот как-то раз морозным зимним днем посмотрел мужик, как дряхлый старик с печки сползает, махнул рукой и говорит жене:

- Никчемный совсем стал дед, только хлеб зря проедает. Свезу-ка я его в лес.

Жена с ним согласилась, ей тоже надоело за дедом стирать, да убирать.

И вот мужик усадил старика на саночки, позвал сына, и повезли они деда в лес. Долго по стежкам-дорожкам плутали, да по сугробам мыкались. Хотелось мужику, подальше отца завезти, чтобы никто не узнал, куда старик делся.

Забрались они в самую чащу и оставили там деда вместе с саночками, чтобы не в снегу сидел, а, может, просто не захотелось мужику санки назад по сугробам тащить.

А когда пришли домой, молчавший всю дорогу мальчик дернул отца за рукав и сказал:

- Зря ты, папа, санки в лесу оставил. Надо было бы их домой забрать.

Удивился отец, что сын не дедушку, а сани пожалел и спросил:

- Да на что они тебе сдались? Большой уж с горки кататься.

- Как это, на что? А когда вы с мамой состаритесь, то на чем я вас в лес-то повезу?

Словно ведром кипятка отца окатило. Посмотрел он в глаза сыну, охнул и кинулся к двери. Схватил шапку, набросил шубейку и побежал в лес.

А уж темнеть начало – зимний день короткий, что воробьиный скок. Долго мужик по лесу плутал и сугробы мерил. И не столько боялся, что сам в лесу замерзнет, сколько, как бы метель не началась, и старые следы не занесло.

Но все же нашел отца. Привез его мужик домой, усадил за стол, велел озябшему старику горячих щей налить, а сам побежал баню топить. И жене строго наказал, чтобы впредь даже голоса на отца не смела поднимать и слова ему худого не говорила.

Мораль: Как часто родители винят своих повзрослевших детей за черствость и бездушие. Но ведь дети не сами по себе растут. Они, как в зеркале, отражают наши поступки и дела. И даже слова, сказанные случайно, сгоряча, могу повлиять на ребенка больше, чем долгие воспитательные беседы

Інтернет дорожче сина